"...про мою біду дізнався Петро Тронько"

       Петро Тронько, який колись порекомендував Михайла Сікорського на посаду директора Переяславського історичного музею, казав: "Є люди, справи яких навічно записані на скрижалях історії та залишаються в пам’яті народу. Серед таких імен я з чистою совістю міг би назвати ім’я Михайла Сікорського, життя якого є подвигом, чесним служінням своєму народу, з якого він вийшов і який дав йому путівку в життя"  (Газета "ДЕНЬ")

         90 років від дня народження Михайла Iвановича Сiкорського (1923–2011), українського історика, видатного діяча музейної справи, генерального директора Національного заповідника «Переяслав», Героя України (2005). У 28 років, щойно закінчивши історичний факультет Київського університету, Михайло Сікорський очолив Переяслав-Хмельницький історичний музей і понад півстоліття самовіддано служив справі, створивши за цей час 25 музеїв, у фондах яких зберігається понад 165 тисяч предметів історії та культури українського народу. «Будь-який музей, малий чи великий, – це історія народу, – говорить Михайло Іванович. – А їй, історії, я присвятив життя! Коли ти залишаєшся сиротою, та ще й у малому віці, потреба віднайти своє коріння стає ще сильнішою». Михайло Сікорський рано залишився без батьків: спочатку помер батько, а невдовзі, під час голодомору 1933 року не стало й матері. Михайло з сестрою зростали у дитячому будинку. Попри всі труднощі юнакові вдалося отримати вищу освіту і знайти своє покликання у житті. За 56 років директорства траплялося різне: не вдалося Михайлові Івановичу уникнути й конфліктів із владою.
        В одному з останніх інтерв’ю музеєзнавець згадує: «Не подобався я першому секретареві райкому партії Кузьмі Осадчому. Ні піджака не мав, ні краватки, черевики ось-ось розваляться. Сказав мені писати заяву. Мовляв, переведемо директором школи. Я написав. Увечері сиджу в своєму кабінеті – сльози душать, не можу навіть світла запалити. Раптом наче хтось торкає за рукав. Дивлюся: Григорій Сковорода з книжкою під пахвою. Каже: «Не відберуть у тебе Переяслава». Через кілька днів про мою біду дізнався Петро Тронько, тодішній заступник голови Ради міністрів УРСР. Подзвонив у міністерство культури, звідти – Осадчому. Заяву порвали, а мене повернули в музей».


Джерело: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/tsey_den_v_istoriii_13_govtnya_1872189

Фото Володимира ЗAЇКИ

Детальніше про багатолітнє побратимство Петра Тронька і Михайла Сікорського тут: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/kraeznavstvo/2010_1-2/5.pdf