Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм «Тіні забутих предків» був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, вияскравлює Вікіпедія, 28 призів на кінофестивалях (із них - 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
Марта Дзюба у своїй статті про Сергія Параджанова в журналі "Кінотеатр" 2011 року вперше оприлюднила показовий лист Сергія
Йосиповича до Петра Тимофійовича Тронька. В Україні митця пере- слідувала інакша слава. Написаний російською мовою документ пані Марта супроводжувала коротким вступним коментарем:
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, вияскравлює Вікіпедія, 28 призів на кінофестивалях (із них - 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
 |
| Сергій ПАРАДЖАНОВ. 1924 - 1990 |
Йосиповича до Петра Тимофійовича Тронька. В Україні митця пере- слідувала інакша слава. Написаний російською мовою документ пані Марта супроводжувала коротким вступним коментарем:
"Справа про іконостас набула розголосу. Ми дізналися про неї пізніше, вже тоді, коли до нас звернувся наш знайомий гуцул із Космача Василь Боб’як – великий патріот свого краю. На той час ми вже були знайомі з Параджановим, знали, як тяжко він переживав цю прикру історію, – і організували Василю Боб’яку зустріч із Параджановим. Він приїздив до Києва кілька разів, щоразу бував у нас, звертався в різні інстанції, обговорював справу з Сергієм Йосиповичем.
У нашому домашньому архіві збереглася копія листа, якого С. Па- раджанов надсилав у різні інстанції, щоб повернути іконостас у Космач. Також у нашому архіві збереглися копії листа від жителів Космача до Параджанова. Листи друкуються зі збереженням орфографії оригіналів."
I.--
Председателю правления Украинского
Республиканского общества по охране памятников
истории и культуры П.Т. Тронько
Уважаемый товарищ Тронько!
Посколько возглавляемое Вами общество непосредственно отвечает за сохранность и неприкосновенность памятников истории и культуры Украины, обращаюсь к вам по давнему и теперь уже неотлож- ному вопросу о судьбе иконостаса из церкви с. Космач Косовского райо- на Ивано-Франковской области.
Этот иконостас 18 века был вывезен киногруппой Киевской студии имени Довженко для съемок фильма «Тени забытых предков» и до сих пор не возвращен в Космач. В связи с этим среди жителей села Космач, а затем в литературных и культурных кругах Львова и Киева начали распространяться слухи о том, что иконостас этот будто бы присвоил себе я, Сергей Параджанов, как режиссер фильма «Тени забытых пред- ков». В последнее время слухи эти приобрели угрожающие размеры и начали воплощаться в прямые и косвенные публичные и печатные обвинения. Все это причиняет мне тяжелую и незаслуженную обиду и
бросает тень на мое доброе отношение к искусству и культуре украин- ского народа, перед которым я преклоняюсь.
бросает тень на мое доброе отношение к искусству и культуре украин- ского народа, перед которым я преклоняюсь.
Поэтому настоятельно прошу провести необходимое расследо- вание действительной судьбы указанного иконостаса и о результатах расследования сообщить публике, чтобы положить конец кривотолкам и сплетням. Со своей стороны направляю Вам копии официальных доку- ментов, которые ясно и недвусмысленно свидительствуют о том что:
1. Временное изъятие и дальнейшее использование иконостаса оформ- лялось и решалось не мною, а специально на то имеющимся матери- ально ответственными лицами на киностудии.
2. Иконостас никем не был присвоен.
3. По просьбе дирекции Государственного Музея Украинского искусства в г. Киеве и по соглашению с исполкомом Ивано-Франковского област- ного совета депутатов трудящихся иконостас после соответствующего документального оформления был передан, сразу же по окончании съемок, в упомянутый музей на хранение.
1. Временное изъятие и дальнейшее использование иконостаса оформ- лялось и решалось не мною, а специально на то имеющимся матери- ально ответственными лицами на киностудии.
2. Иконостас никем не был присвоен.
3. По просьбе дирекции Государственного Музея Украинского искусства в г. Киеве и по соглашению с исполкомом Ивано-Франковского област- ного совета депутатов трудящихся иконостас после соответствующего документального оформления был передан, сразу же по окончании съемок, в упомянутый музей на хранение.
Уже из этих документов видно, насколько призвольны вымыслы о «краже» иконостаса С. Параджановым. На этом, собственно, и можно было бы кончить, если бы речь шла только о моей чести и репутации. Но этот вопрос имеет и другую, может быть, более важную сторону. Дело в том, что при передаче упомянутого иконостаса Киевскому Музею Украинского искусства не было учтено одно решающее обстоятельство. А именно: иконостас этот является не просто художественной цен- ностью, но и местной реликвией, посколько существует предание, что его установил знаменитый ватажок опришков Олекса Довбуш. Таким образом, его законное место все-таки в Космаче, где он имеет значение и звучание, которых никогда не получит ни в Киевском Музее, ни в каком-либо другом месте.
В свое время я неоднократно обращался и к руководству кино- студии, и к соответствующим лицам в Ивано-Франковском областном и Косовском районном советах, с предложением возвратить иконостас в Космач. Мне отвечали отказом, ссылаясь то на транспортные труднос- ти, то на аварийное состояние Космачской церкви, угрожавшее иконо- стасу гибелью.
Возможно, я не проявил в этом деле достаточной настойчивости, о чем сожалею. Поэтому в данном случае обращаюсь к Вам еще и с просьбой изучить вопрос о состоянии и возможной реставрации Космачской Довбушевой церкви, а главное – о возможно скорей- шем возвращение в неё иконостаса, находящегося в настоящее время на хранении в Государственном Музее Украинского искусства в г.Киеве. К настоящему прилагаю документы переписки, касающейся использования иконостаса и его передачи в Киевский Музей Украин- ского искусства.
В свое время я неоднократно обращался и к руководству кино- студии, и к соответствующим лицам в Ивано-Франковском областном и Косовском районном советах, с предложением возвратить иконостас в Космач. Мне отвечали отказом, ссылаясь то на транспортные труднос- ти, то на аварийное состояние Космачской церкви, угрожавшее иконо- стасу гибелью.
Возможно, я не проявил в этом деле достаточной настойчивости, о чем сожалею. Поэтому в данном случае обращаюсь к Вам еще и с просьбой изучить вопрос о состоянии и возможной реставрации Космачской Довбушевой церкви, а главное – о возможно скорей- шем возвращение в неё иконостаса, находящегося в настоящее время на хранении в Государственном Музее Украинского искусства в г.Киеве. К настоящему прилагаю документы переписки, касающейся использования иконостаса и его передачи в Киевский Музей Украин- ского искусства.
С уважением – кинорежиссер Сергей Параджанов
21 мая 1970 г., г. Киев
 |
| Могила Сергія ПАРАДЖАНОВА в Єревані |
Копия: Ивано-Франковскому областному отделению Украинского об- щества по охране памятников истории и культуры
Копия: Косовскому районному отделению Украинского общества по ох- ране памятников истории и культуры
Копия: религиозной общине села Космач Косовского района Ивано-Франковской области
Копия: правлению Союза писателей Украины
Копия: редакции газеты «Литературная Украина»
II.--
Режисерові Сергію Параджанову
Від громади та ініціативної групи
по створенню музею Олекси Довбуша
в селі Космач Косівського р-ну
Ів.-Франківської обл.
У наше село Космач на адрес релігійного Товариства надійшла копія Вашого листа з датою 21 мая 1970 р. писаного голові Українського республіканського Товариства по охороні пам’ятників історії та культури П.Т. Троньку. В цьому листі Ви стараєтесь зняти із себе вину, за непо- вернення нашого іконостасу та ікон випозиченого і вивезеного Вашими співробітниками.
Жителі Космача не звинувачують Вас у «крадіжці» ні у присвоєнні тих реліквій. А тільки у неповерненні їх. І цієї вини з Вас ніхто і ніколи не зніме до того часу аж доки ми не одержимо наших дорогоцінних реліквій, Ваші ж співробітники лишили нам договір і накладну. Ми космачани знаємо що у Вас є сила і також обов’язок добитись того щоб було повернуто нам наші законні реліквії. Київський музей не проти такого повернення але жадають офіціального розпорядження.
Жителі Космача не звинувачують Вас у «крадіжці» ні у присвоєнні тих реліквій. А тільки у неповерненні їх. І цієї вини з Вас ніхто і ніколи не зніме до того часу аж доки ми не одержимо наших дорогоцінних реліквій, Ваші ж співробітники лишили нам договір і накладну. Ми космачани знаємо що у Вас є сила і також обов’язок добитись того щоб було повернуто нам наші законні реліквії. Київський музей не проти такого повернення але жадають офіціального розпорядження.
В противному разі Космач утратить найдорожчу історичну памятку. А на Вашій совісті, на Вашій репутації останеться пляма на всі віки. Ви ж були керівник всієї групи, і на Вас лягає вся відповідальність.
Космач 1 липня 1970 р.
Підписи ініціативної групи по створенню
музею Олекси Довбуша в селі Космач.
1) Боб’як Василь Васильович (пенціонер)
2) Прутак Параска Андр. (заслуж. учит.)
3) Рибчук Стефан Іванович (пенціонер)
4) Рибчук Кирило Іванович
5,6,7 – нерозбірливо
 |
| Церква преподобної Параскеви. Збудована 1718 |
У неопублікованих спогадах Героя України, Академіка Петра Тимофійовича Тронька, на жаль, наведена історія не здобула детального висвітлення. Сам високоповажний автор того ж 2011 року, саме коли було оприлюднено наведені листи, відійшов на 97 році у кращі світи... Лариса Петрівна Тронько, донька вченого, теж не пригадує щось особливо дотичне, окрім зустрічі та розмови її батька з Сергієм Параджановим на вшануванні пам'яті Давида Гурамішвілі, свідком якої вона була.
Спробуємо вирушити стежкою пошуків, аби вияснити цікаві деталі означеної справи... Тут прислужаться особисті нотатки Петра Тимофі- йовича, які упродовж всього життя щоранку він робив у записник. Щоправда, дві валізки товстенних блокнотів іще чекають своїх дослідників і не дуже проста справа одразу натрапити на потрібне у тисячах змережаних дрібоньким почерком сторінок. Варто б також архівні справи Товариства охорони пам'яток погортати. Але розпочнемо із більш доступного.
III.--
Тим часом академік, двічі екс-голова Верховної Ради Володимир Михайлович ЛИТВИН, сусід родини Троньків по державній дачі в Кончі Заспі, у виданому 2011 року своєму підручнику "Історія України" так характеризує ситуацію 60-70 років минулого століття у царині плекання національної культурної спадщини:
"У грудні 1966 р. в Києві виникла нова добровільна громадська організація - Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Завданням товариства було залучення населення до участі в охороні пам'яток історії, археології, архітектури, мистецтва, літератури й писем- ності, етнографії, народної творчості. Завдяки тому, що товариство очолив заступник голови Ради міністрів УPCP П.Тронько, воно незаба- ром перетворилося на доволі розгалужену структуру, що включала в себе понад 70 тис. первинних організацій, із сотнями народних універси- тетів і тисячами лекторіїв і кінолекторіїв.
Навколо товариства об'єдналося багато авторитетних діячів науки, культури і освіти, ентузіастів краєзнавчого руху, мистецьких колективів (на правах колективного членства). Серед активних працівників това- риства були письменник Олесь Гончар, скульптор Іван Гончар, історики Федір Шевченко, Михайло Брайчевський і Олена Апанович, архітектор Григорій Логвин та інші. Товариство домагалося музеєфікації пам'яток Чигирина, Суботова та Холодного Яру, будівництва етнографічного музею під відкритим небом в околицях Києва, створення меморіального комплексу на острові Хортиця.
 |
| Петро ТРОНЬКО. 1995 |
Самим напрямом своєї діяльності Товариство охорони пам'яток історії і культури було покликане піклуватися про старовину. Тим не менш, заслухавши у жовтні 1972 р. питання про його діяльність, політ- бюро ЦК Компартії України визнало, що в роботі цієї громадської організації "мають місце факти захоплення старовиною, її ідеалізації, некритичного ставлення до архаїчних форм у побуті і звичаях". У цій же постанові відзначалося, що до Товариства потрапляють люди "сумнівної громадської репутації, іноді з ідейно нечіткими поглядами". За резуль- татами вивчення питання про діяльність Товариства політбюро ЦК КПУ відшукало серйозні "ідейно-організаційні та ідейно-політичні прорахунки" в роботі Музею народної архітектури та побуту у Пироговому (під Києвом). Працівників музею звинуватили у "замилуванні патріархальною старовиною".
Означена партійним керівництвом республіки лінія звичайно ж мала конкретні наслідки, насамперед на місцях. Інше джерело підтверд- жує це:
"Серед жертв більшовицького терору стала й маленька дерев’яна церковця на Івано-Франківщині Параскеви П’ятниці із дзвіницею в гуцульському селі Космач Косівського району. Дерев’яний греко-като- лицький храм гуцульського типу був збудований 1718 року. За народ- ними переказами, в цій церкві часто бував ватажок карпатських опришків Олекса Довбуш. Він давав гроші на іконостас та на відбудову храму. Тому в народі за церквою закріпилась назва «Довбушівська». У ній на початку 1960-х років кінорежисер Сергій Параджанов фільмував епізоди своїх знаменитих «Тіней забутих предків».
Наприкінці 1960-х років закрита церква занепала, її не взяли під охорону держави, тож над нею нависла загроза знищення. Космачани хотіли створити тут музей О.Довбуша, влада – знищити храм. Так розпочалася боротьба за Довбушеву церкву. Не випадково дисидент Валентин Мороз назвав це село «бастіоном українського опору». Не тільки місцеві жителі, а й відомі письменники, художники, історики, музейники відстоювали церкву. Після втручання заступника голови Ради міністрів УРСР Петра Тронька до Космача прибула бригада майстрів із будівельними матеріалами.
Після погрому української культури й масових арештів 1972 року церкву лишили напризволяще. У 1975 році її підпалили. Місцевим жите- лям вдалося загасити вогонь, але 1983 року її знову підпалили – церква і дзвіниця згоріли дотла.
Наприкінці 1960-х років закрита церква занепала, її не взяли під охорону держави, тож над нею нависла загроза знищення. Космачани хотіли створити тут музей О.Довбуша, влада – знищити храм. Так розпочалася боротьба за Довбушеву церкву. Не випадково дисидент Валентин Мороз назвав це село «бастіоном українського опору». Не тільки місцеві жителі, а й відомі письменники, художники, історики, музейники відстоювали церкву. Після втручання заступника голови Ради міністрів УРСР Петра Тронька до Космача прибула бригада майстрів із будівельними матеріалами.
Після погрому української культури й масових арештів 1972 року церкву лишили напризволяще. У 1975 році її підпалили. Місцевим жите- лям вдалося загасити вогонь, але 1983 року її знову підпалили – церква і дзвіниця згоріли дотла.
, вмістив у своєму блозі — Збережемо пам’ять — збережемо себе:
"Є в Карпатах село, яке не має собі рівні в Україні. Це Космач, оспіваний у піснях і легендах, народна столиця Гуцульщини, її серце. Cюди з’їжджаються люди, аби помилуватися самобутнім космацьким мистецтвом, красою гір, відчути дух волі: тут проходять туристичні маршрути, найпопулярнішими серед яких є стежки Олекси Довбуша.
За народним переказом, Олекса був вправним теслею — одним з тих, хто будував улітку 1718 року за кошти мешканця Космача Матвія Ватаманового дерев’яну церкву Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці. У 1735 році Довбуш передав церкві велику суму і наказав «за ті гроші купити гарний іконостас, що його робить якийсь Божий чоловік із Солотвина». За це церкву в народі стали називати Довбушевою.
Церква дожила до 1959 року, коли «1963 року, — пише провідний спеціаліст ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація», дійсний член ICOMOS, кандидат історичних наук Василь Слободян, — представники Київської кіностудії імені Довженка позичили іконостас з Довбушевої церкви для зйомок фільму «Тіні забутих предків». Космачанам вручили розписку з докладним переліком позичених предметів (усього 29) і зобов’язанням повернути через п’ять місяців.
Але час минув, а іконостас пропав. Незважаючи на протести мешканців села і громадськості, його передали до Київського музею українського мистецтва за розпорядженням уповноваженого у справах церкви по Івано-Франківській області Атаманюка. Ухвалою Косівського райвиконкому оштрафовано близько 30 мешканців села Космач за колядування на Різдво. Священика космацької церкви о. Романюка (пізніше — митрополит Української православної церкви Київського патріархату) усунули на місяць від виконання обов’язків.
Згідно з постановою №442 Ради Міністрів Української РСР, церкву було внесено до Державного реєстру пам’яток архітектури і містобудування УРСР під охоронним №1164. Та попри те церква була не чинною до 1983 року, коли її спалили невідомі злочинці».
Зараз у Космачі створено комітет з відбудови храму, інститут «Укрзахідреставрація» розробляє проект, громада шукає жертводав- ців… Церква Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці як сакральна споруда й історична пам’ятка заслуговує на те, щоб її відбудували на старому місці, відтворивши форми і контури будівлі 1718 року та повернувши її іконостас."
"...скільки було неприємностей за Космáч, де була неофіційна повстанська столиця. Там була церква ХVII століття, у цій церкві священики-капелани благословили повстанців, там повстанці складали присягу. І влада заповзялася її знищити. Знімали там фільм "Тіні забутих предків" – іконостас забрав Параджанов. На вимогу громадськості він змушений був повернути. Я особисто, як працівник музею, поїхав до Києва і привіз той іконостас, дали ми його на реставрацію. А потім писали листи до Тронька, який очолював Товариство охорони пам’яток. Звідти приїжджали спеціалісти і не заперечили, щоб церкву як пам’ятку історії відремонтувати... Та влада підмовила когось, якихось п’яниць, і вони спалили ту церкву.
В.Овсієнко: Спалили-таки? За народним переказом, Олекса був вправним теслею — одним з тих, хто будував улітку 1718 року за кошти мешканця Космача Матвія Ватаманового дерев’яну церкву Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці. У 1735 році Довбуш передав церкві велику суму і наказав «за ті гроші купити гарний іконостас, що його робить якийсь Божий чоловік із Солотвина». За це церкву в народі стали називати Довбушевою.
Церква дожила до 1959 року, коли «1963 року, — пише провідний спеціаліст ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація», дійсний член ICOMOS, кандидат історичних наук Василь Слободян, — представники Київської кіностудії імені Довженка позичили іконостас з Довбушевої церкви для зйомок фільму «Тіні забутих предків». Космачанам вручили розписку з докладним переліком позичених предметів (усього 29) і зобов’язанням повернути через п’ять місяців.
Але час минув, а іконостас пропав. Незважаючи на протести мешканців села і громадськості, його передали до Київського музею українського мистецтва за розпорядженням уповноваженого у справах церкви по Івано-Франківській області Атаманюка. Ухвалою Косівського райвиконкому оштрафовано близько 30 мешканців села Космач за колядування на Різдво. Священика космацької церкви о. Романюка (пізніше — митрополит Української православної церкви Київського патріархату) усунули на місяць від виконання обов’язків.
Згідно з постановою №442 Ради Міністрів Української РСР, церкву було внесено до Державного реєстру пам’яток архітектури і містобудування УРСР під охоронним №1164. Та попри те церква була не чинною до 1983 року, коли її спалили невідомі злочинці».
Зараз у Космачі створено комітет з відбудови храму, інститут «Укрзахідреставрація» розробляє проект, громада шукає жертводав- ців… Церква Святої Великомучениці Параскевії П’ятниці як сакральна споруда й історична пам’ятка заслуговує на те, щоб її відбудували на старому місці, відтворивши форми і контури будівлі 1718 року та повернувши її іконостас."
IV.--
Удалося відшукати спогади людини, яка добре знала Боб’яка Василя і перебувала в самому епіцентрі тогочасних подій, пов'язаних і з Параджановим, і самим Троньком. Відомий вчений, краєзнавець, гро- мадський діяч, шестидесятник Петро Іванович АРСЕНИЧ упродовж ба- гатьох років співпрацював із громадськими організаціями - Українським товариством охорони пам'яток та Національною спілкою краєзнавців України, кожну з яких по 20 років очолював академік Петро Тронько. В своєму інтерв’ю В.В.Овсієнку 20 червня 2008 року він засвідчив: |
| Петро АРСЕНИЧ. 2008 |
Петро Арсенич: Так, спалили. А перед тим, коли ми збиралися по лінії Товариства охорони пам’яток, приїхав із Космачу один Бóб’як, який теж домагався цього, і хтось заклав, що він у мене ночував і я його підтримую. Мене знову в КГБ ви́кликали, кажуть: ага, ти знову підтримуєш ту бандерівську церкву... А я кажу: "Та я ж музейний працівник, це ж пам’ятка архітектури. Що тут поганого, що я пропонував, щоби в цій церкві створити музей?" – "Ану, пиши пояснення". Я зрозумів, що вони хотіли пояснення тому, що я тому Боб’яку теж писав скарги з вимогою повернути іконостас, а він підписував."
...Із відстані часу варто замислитись: чи насправді було втратою вилучення Довбушевого іконостасу з космацької церкви і передача його столичному музеєві?.. Втім...
Далі буде
Підготував: Андрій БЕРЕЖИНА
Немає коментарів:
Дописати коментар
Ваша думка