29 вересня представники Фундації Петра Тронька побували у місті Яготині на Київщині. Районний центр і ряд сіл району тісно пов'язані із долею Тараса Шевченка, який тут неодноразово бував, жив, творив - віршував і малював, щиро захоплювався людьми і пам'ятками краю. Тарасові згадки про Яготин, Троїцьку церкву у середмісті, про Варвару Рєпніну-Волконську стали хрестоматійними, їх тепер знає кожен школяр, як і ці слова геніального українця: «Всі дні мого перебування колись в Яготині є й будуть для мене низкою чудових спогадів»...
Тож природно очікувативід тутешніх жителів благого-війного ставлення
до Кобзаря, плекання кожної дороги, стежини, клаптика землі, що мають найменший стосунок до його славетної долі. Так воно, напевне,
і є, але перша зупинка в центрі міста стала для нас приголомшливою. Подивіться, будь ласка, 36 вчорашніх фотознімків праворуч вгорі від цієї публікації і Ви відчуєте, куди привів романтичний шлях із Згурівки, яким Тарас Шевченко уперше приїхав 1843 року до Яготина.
Згадуваний поетом Свято-Троїцький собор виглядає сьогодні пусткою. Два місяці тому його огорожа була ціла, за нею повагом походжав охоронець, метушилися собаки... Здавалось, що відбудова зупинилась на ненадовго і ось-ось відновиться. Тепер таких ілюзій немає - підйомний кран і металеві конструкції ржавіють, частина дерев'яного паркану повалена, будка охорони забита, вікна у храмі не запінені, зяють великі щілини, а дверний отвір і зовсім нічим не закритий. Деревина внутрішнього риштування загрожена. Незавершена кладка дзвіниці затікає і починає руйнуватися, вона зовсім не захищена від негоди...
Представники
Фундації відшукали Василя Олександровича Точкового, краєзнавця, знаного
в Яготині як чоловіка, що "з нуля підняв собор". Навіть він, людина
бувала - колишній головний конструктор Всесоюзного науково-виробничого
об'єднання "Цукор", кандидат технічних наук, автор близько 20 патентів
на раціоналізаторські винаходи, відзначений рідкісною медаллю
"Винахідник СРСР" - лише розводить руками. Бачити, що панові Василю ця
пам'ятка рідна ріднішої, як своє дитя, бо опікується нею із початку 90-х
років минулого століття. У кожному його погляді, кроці - смуток, навіть
коли усміхнеться - гіркота не залишає кутики губ. ...Його тато-фронтовик помер у 1960 році, навіть операція не допомогла. На 19-літнього юнака лишились тоді і мама-колгоспниця, і молодші брат та сестричка. Поставив їх старший на ноги, мамі допомагав, і сам вивчився, як жартує, чверть століття ходив у спудеях. А так воно і було: 10 літ школи, 6 - інститут, 4 - аспірантура, 5 - написання докторської дисертації. Ім'я Точкового добре знали у цукровій промисловості колишнього Союзу, його яготинське КБ налічувало 30 високопрофесійних інженерів, колектив шанували і за кордоном, розробки втілювали на Кубі, в Східній Німеччині, Туреччині, Польщі. Але не судилося здійснити всі задуми, проекти, захистити докторську, бо нова біда наскочила: тяжко занедужала дружина. Тепер ось уже 17 років сам, лише діти та онуки тішать. Із 2000-го на пенсії.
Здавалося, що найважче Василь Олександровичу своєму житті вже подолав, доля так випробувала і загартувала чоловіка,
що жодна прикрість не здатна похитнути його віру, відхилити від обраної цілі. А головна правда і справа життя Точкового тепер полягає у тому, що він, вихідець із яготинського села Капустинці, не відірвався од рідного краю, ніколи не став заскорублим технарем, не почерствів українською душею і з головою поринув у відродження Троїцького храму в Яготині. Освяченого 1795 року, зруйнованого 1936-го.
Це виразний символ і справжня душа міста.
Хто ж ще цього не зрозумів? Хто заморозив відновлення пам'ятки світового рівня і байдуже спостерігає над новим її руйнуванням? І що ж таки далі буде?
Далі буде. Читайте нові повідомлення та коментарі на нашому сайті та сторінках Фундації у мережі Фейсбук.
Текст і фото: Андрій БЕРЕЖИНА
ДовідкаУ 1820 році Яготинський маєток з 1322 душами селян-кріпаків перейшов до князя М. Г. Рєпніна-Волконського як посаг за дружиною — В. О. Розумовською. М. Г. Рєпнін — був високоосвіченою людиною передових на той час поглядів і обіймав високі посади. За свої погляди, а також за зв'язки з братом-декабристом С. Г. Волконським М. Г. Рєпнін після 1825 р. потрапив в опалу. Освіченою і благородною людиною була і дочка Рєпніна — Варвара Миколаївна. Вона цікавилась історією та культурою рідного краю. Всі Рєпніни цікавились й прихильно ставилися до творчості Т. Г. Шевченка, цінували його художню майстерність. Все це й сприяло перебуванню у них Великого Кобзаря.
Т. Г. Шевченко приїздив до Яготина у супроводі колишнього декабриста О. В. Капніста, який познайомив поета з Рєпніними, а також кілька разів сам. У липні 1843 року він відвідав Яготин двічі, а з жовтня 1843 року по січень 1844 року жив у флігелі князівського палацу, стіни якого прикрасив власними малюнками, ко-ристувався бібліотекою Рєпніних, малював портрети та краєвиди, писав твори.
В. М. Рєпніна допомагала поетові, переписуючи його рукописи, перекладаючи іноземну літературу. У Рєпніних Шевченко читав свої твори «Слепая», «Катерина», там він зустрічав чимало прихильників свого таланту, людей передових поглядів, освічених і обдарованих. Це — сестри Г. І. та О. І. Псьол — художниця й поетеса, P. Р. Штрандман, журналіст за професією, пізніше член антикріпосницького гуртка петрашевців, лікар М. Фішер та ін. Цікавою була дружба Т. Г. Шевченка з маляром і дяком Н. Філянським. Поет часто бував у родині Філянських. З Філянськими Шевченко дискутував на різні теми, після чого часто виходив з ними на вигін над Іржавцем і разом з кріпаками співали народних пісень.
Перебування Т. Г. Шевченка в Яготині позитивно вплинуло на розвиток творчості поета. Тут Великий Кобзар записав народну пісню «Соколе мій, чоловіче», написав поему «Тризна», яку присвятив В. М. Рєпніній, яку любив. З мистецьких творів Т. Г. Шевченка, виконаних у Яготині, відомі дві копії портрета М. Г. Рєпніна, груповий портрет дітей князя, а також автопортрет, подарований В. М. Рєпніній. Часто зупинявся поет в Яготині і під час своєї подорожі по Україні в 1845 році, яка закінчилася його арештом і засланням.
«Всі дні мого перебування колись в Яготині є й будуть для мене низкою чудових спогадів», — писав Т. Г. Шевченко з далекого заслання до В. М. Рєпніної у березні 1850 року. В роки тяжких для поета випробувань яготинські друзі не забули його. В. М. Рєпніна, сестри Псьол підтримували поета морально, писали йому листи, надсилали книги. Щирий друг поета В. М. Рєпніна клопотала про полегшення долі Шевченка, зверталася навіть до шефа жандармів графа Орлова.
Одержавши волю й подорожуючи в 1859 році Полтавщиною і Київщиною, Т. Г. Шевченко прибув у Яготин і зупинився в Н. Філянського.
Джерело http://yahotyn.info/index/istorija_mista/0-12
Немає коментарів:
Дописати коментар
Ваша думка