Теоретично премії у нас трапляються різні. Ґонорові та не дуже. Визнані суспільством та маловідомі. Рідкісні та заяложені. Гучні та мало-звучні. Образно кажучи, - як діаманти і розмінні монети. Втім, осмілюсь попрохати читача перечитати перше слово цього абзацу.
У пам'яті багатьох відклалися часи, коли Шевченківська премія іще височіла немов скеля, була справді престижною.
Шкода, що на догоду кон'юнктурі, цеховій номенклатурі та кумівству її багато в чому девальвовано, а то й скомпрометовано. Та що поробиш - забагато "альпіністів" хотіли й хочуть видряпатися на неї!
В Україні новітній наплодилась сила-силенна нових, часто вузько-фахових, регіональних, інколи навіть містечкових премій, рейтингів, відзнак. Дві останні категорії лишимо поза увагою, їх сила-силенна - потонемо і не випливемо. Та ще й необачно зачіпати амбіції тих, хто по необізнаності в ринкових хитрощах фортуни вже виклав невиправдану грошову суму за "мендаль", "ордін" чи "значок" або ж щойно зайняв чергу за ними.
Тож обмежимось лише преміями як такими. Але й тут підстерігає складність: на практиці важко зрозуміти їхню значущість, вагомість, рівень градації, а то й навіть мотивацію... Сущі в нашій країні премії дуже відносно, майже гіпотетично розрізняються за двома основними критеріями (про грошове наповнення забудьте одразу!).
За іменами видатних осіб, якими вони означені, найперше. Чергове "але" - поза-іменні премії: пекторалі, вінки, соколи, кажани, чудеса тощо. Обійдемо мовчанкою їх, як і риторичне запитання про критерії добору персонального складу рад, комісій, експертів, посадовців, меценатів, які формально визначають переможця. Це навіть не межує із корупцією чи інтернет-голосуванням.
По друге, за рівнем суспільної ваги тих установ чи організацій, які нагороджують.
Знову "але" - супутня біда - нагородження "обоймами". За браком справді видатних заслуг у номінантів та ще щоб не дай Боже когось не образити (бо завжди, коли коваль коня кує, то й ще хтось інший лапу наставляє) дуже часто одну премію розподіляють на двох-трьох у кращому випадку, а то й десятьох номінантів... Так нібито й справді видатна відзнака стає розмінною монетою марнославства та приводом для означення дрібних справ гучними іменами, читай: пустопорожнього славослів'я, і фуршетів з однотипними здравницями.
Може варто було б оголосити мораторій на премії в Україні?.. Пильніше придивитися до світового досвіду? Чи замислитись над ідеєю їхнього вручення раз у століття, або хоча б кожні 10, 25 років? Тоді й правдива велич номінантів побачиться здалеку, тим часом дивись почнуть звичайні (грошові) премії виплачувати за сумлінну працю, різко звузиться коло осіб, інфікованих манією величності. Та й призбираємо трохи коштів на еквівалент Нобелівської премії... Га? Ви ще й досі не перечитали ключове, перше слово першого абзацу?!
Сергій ЛИСТОПАДОВИЙ
На фото незвичної форми споруда Центральної Бібліотеки Ніцци
La Tete au Carre, Франція
Немає коментарів:
Дописати коментар
Ваша думка