Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в
1964 повісті М. Коцюбинського
«Тіні забутих предків». Фільм «Тіні забутих предків» був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, вияскравлює Вікіпедія, 28 призів на кінофестивалях (із них - 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання
Фелліні,
Антоніоні,
Куросава, а польський режисер
Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
 |
| Сергій ПАРАДЖАНОВ. 1924 - 1990 |
Марта Дзюба
у своїй статті про Сергія Параджанова в журналі "Кінотеатр" 2011 року вперше оприлюднила показовий лист Сергія
Йосиповича до Петра Тимофійовича Тронька. В Україні митця пере- слідувала інакша слава. Написаний російською мовою документ пані Марта супроводжувала коротким вступним коментарем:
"Справа про іконостас набула розголосу. Ми дізналися про неї пізніше, вже тоді, коли до нас звернувся наш знайомий гуцул із Космача Василь Боб’як – великий патріот свого краю. На той час ми вже були знайомі з Параджановим, знали, як тяжко він переживав цю прикру історію, – і організували Василю Боб’яку зустріч із Параджановим. Він приїздив до Києва кілька разів, щоразу бував у нас, звертався в різні інстанції, обговорював справу з Сергієм Йосиповичем.
У нашому домашньому архіві збереглася копія листа, якого С. Па- раджанов надсилав у різні інстанції, щоб повернути іконостас у Космач. Також у нашому архіві збереглися копії листа від жителів Космача до Параджанова. Листи друкуються зі збереженням орфографії оригіналів."